Нинішнє становище ґеїв та лесбійок в Україні

Загальна інформація

Рішення про проголошення 12 грудня щорічним Днем пам’яті гомосексуалів — жертв тоталітарного радянського режиму — прийнято лесбіґеївськими організаціями України 7 грудня 2006 року.

12 грудня 2006 р. виповнюється 15 років з дня, коли парламентом України ухвалено закон, за яким в нашій країні легалізовано добровільні гомосексуальні стосунки між дорослими чоловіками.

12 грудня 1991 р. Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР» № 1974-XII. Згідно з цим документом, зі статті 122 «Мужолозтво» Кримінального кодексу УРСР було вилучено першу частину, якою передбачалося кримінальне покарання за добровільні статеві зносини між дорослими чоловіками. Названий законодавчий акт увійшов до першого десятку законів, ухвалених парламентом України після підтвердження української незалежності на всенародному референдумі 1 грудня 1991 р. Закон, що декриміналізував гомосексуальні стосунки, був підписаний Президентом України Леонідом Кравчуком і набув чинності 20 січня 1992 р.

Статеві стосунки між жінками-лесбійками вітчизняним законодавством ніколи не переслідувалися, хоча за часів радянської тоталітарної системи їх піддавали жорстокому примусовому лікуванню.

Стаття «Мужолозтво» залишалась у кримінальному законодавстві України до 1 січня 2003 р., коли набув чинності новий Кримінальний кодекс України. Протягом 1991–2002 рр. за статтею «Мужолозтво» передбачалася відповідальність за статеві зносини чоловіка з чоловіком, вчинені із застосуванням фізичного насильства, погрози або використанням безпорадного стану потерпілого. Цікаво, що за такі самі дії жінки щодо іншої жінки, навіть при застосуванні спеціальних пристосувань і приладів, жодної відповідальності не було.

Головним досягненням лесбіґеївської спільноти за минулі роки є започаткування широкого конструктивного діалогу з владою. Відповіддю на вимоги організацій ґеїв та лесбійок є офіційна позиція низки міністерств з приводу громадянських прав представників секс-меншин, яка, в цілому, є схвальною. Крім цього, має місце стійка тенденція до зменшення гомофобних настоїв у суспільстві.

Зростання рівня толерантності до ґеїв і лесбійок

За результатами досліджень Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), рівень гомофобії за 15 років української незалежності в нашій країні зменшився. Частка людей, які не вважають, що суспільство повинне ставитися до гомосексуалів так само, як до всіх інших людей (тобто виступають за певну дискримінацію гомосексуалів), зменшилася з 34,9 % до 28,5 %.

При цьому практично не змінилася частка прихильників рівного ставлення до ґеїв та лесбійок, яка нині становить 33,7 % проти попередніх 33,3 %. Натомість, істотно збільшилася частка тих, хто дає подвійну оцінку гомосексуалам за формулою «і згоден, і незгоден»: зараз ця оцінка — на рівні 16,3 % проти 8,9 %. Ці показники свідчать, що частина суспільства, яка раніше сповідувала гомофобні погляди, формулює нині своє ставлення до секс-меншин як двозначне. В будь-якому разі, відмова людей від гомофобних стереотипів розглядається нами як суспільний прогрес.

Судячи з досліджень КМІС, толерантність до представників секс-меншин домінує в українському соціумі над гомофобією. Грубо кажучи, якщо гомофобні настрої притаманні кожному четвертому нашому співвітчизникові, то терпиме відношення до ґеїв та лесбійок демонструє кожний третій. Решта співгромадян коливається в своїх оцінках між цими двома позиціями.

Негативи у відносинах із владою та релігійними організаціями

Деякі державні мужі ще далекі від сприйняття загальнолюдських цінностей як норми. Чимало з них навіть на словах не турбуються про дотримання політкоректності. Голова парламентського комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Леонід Грач у середині листопада 2006 р. заявив: «Гомосексуалізм — це аномалія, спричинена аморальністю й порочністю людини. Суспільство вважатиме їх [тобто гомосексуалів] відщепенцями. Переконаний, що нинішній парламент не проголосує за те, що вони пропонують». Такою є позиція народного обранця-«гуманіста», до чиїх обов’язків входить піклування про захист прав людини в Україні.

30 листопада 2006 р. Всеукраїнська Ради Церков і релігійних організацій оприлюднила Відкритий лист до суспільства, в якому церковні ієрархи висловили власний погляд на гомосексуальність. У цьому документі гомосексуалізм названо «збоченою сексуальністю» та «аморальною дією», з якою автори листа «не будуть миритися». Від церковних достойників «дісталося» й «так званій сучасній науці», за якою гомосексуальність не визнається ані хворобою, ані особистісним розладом. Як виявляється, «країни, які реєструють одностатеві шлюби чи партнерства» (а до них належать, наприклад, Канада, Бельгія, Франція, Іспанія, Велика Британія), «потерпають від духовної деградації»!

Більш жорстким у виразах був намісник Києво-Печерської лаври (УПЦ) архієпископ Вишгородський Павло (Лебідь): «Ці люди [тобто ґеї та лесбійки] порушили всі заповіді, та вони прокляті. З ними не повинно бути жодного спілкування, і немає їм жодного прощення. Вони є знаряддями диявола».

Законодавчі ініціативи щодо захисту прав і свобод геїв та лесбійок в Україні

Тим не менше, в законодавчій сфері відбуваються позитивні зрушення.

На розгляд Верховної Ради України внесено низку офіційних законопроектів, спрямованих на захист прав представників ЛҐБТ-спільноти (ЛҐБТ — лесбійки, ґеї, бісексуали та трансгендерні люди), чисельність якої становить у нашій країні близько 800 тис. — 1 млн. 200 тис. осіб. Серед політиків та урядовців, які своїми підписами підтримали законодавчі ініціативи щодо недопущення в Україні дискримінації на підставі сексуальної орієнтації, — такі діячі як Інна Богословська, Богдан Губський, Володимир Демьохін, Юрій Єхануров, Анатолій Заєць, Орест Климпуш, Олексій Козаченко, Валерій Коновалюк, Віталій Майко, Іван Мигович, Сергій Осика, Михайло Папієв, Володимир Першин, Валерій Сушкевич, Дмитро Табачник, Петро Толочко, Василь Цушко, Володимир Шкляр, Олег Юхновський, Віктор Янукович, Федір Ярошенко. Цей перелік переконливо доводить, що розбудова громадянського суспільства можлива лише за умови, коли широкий спектр політичних сил захищатиме права окремих соціальних груп, коли державні діячі підтримуватимуть законні вимоги ґеїв та лесбійок інколи навіть усупереч власним переконанням, керуючись передусім суспільною необхідністю та засадами пріоритетності прав людини.

На Відкритий лист лесбіґеївських неурядових організацій України до органів державної влади від 19 серпня 2006 року реакція, загалом, є позитивною, про що свідчать тексти офіційних відповідей центральних органів державної влади:

Міністерство закордонних справ: «Сподіваємося, що законопроекти, які стосуються заборони дискримінації на підставі сексуальної орієнтації … у найближчому майбутньому буде прийнято, і вони знімуть ряд болючих питань з цієї проблематики»; «вимога щодо визнання в Україні чинними одностатевих шлюбів між громадянами України …, що були законно укладені в іншій державі, … в цілому не викликає заперечень».

Міністерство юстиції: «Щодо законодавчих змін, що стосуються захисту прав секс-меншин, зазначаємо, що для цього є необхідним визначення чіткого предмету правового регулювання, … пошук альтернативних законодавчому шляхів вирішення існуючих проблем».

Міністерство праці та соціальної політики: «Повідомляємо, що проектом Трудового кодексу України передбачена заборона будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема … залежно від … сексуальної орієнтації».

Департамент гуманітарної політики Міністерства оборони: «Необхідність прийняття … заходів проти дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації в цілому з розумінням сприймається військовослужбовцями»; «…одним з напрямків діяльності органів військового управління повинно стати … попередження випадків дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації».

Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту: «Перед Україною стоїть завдання щодо вироблення державного ставлення до реально існуючих різних форм шлюбного співжиття… Зокрема, врахування необхідності легалізації одностатевих шлюбів…». Принагідно зауважимо, що позиція Мінсім’ямолодьспорту вироблена за дорученням Секретаріату Президента України.

* * *

Лесбіґеївська спільнота стає дедалі вагомішим чинником суспільно-політичного життя. Ґеї та лесбійки не стоятимуть осторонь громадсько-політичних процесів. Лесбіґеївські організації, які діють зараз на всій території України без виключень, послідовно та наполегливо обстоюватимуть законні громадянські права представників ЛҐБТ-спільноти. І цю мету буде досягнуто, оскільки існує безліч аргументів «за» і немає жодного раціонального аргументу «проти».

Всеукраїнська громадська організація «Ґей-Форум України»

Інформаційно-освітній центр «Жіноча Мережа»

Регіональний інформаційний і правозахисний Центр для ґеїв та лесбійок «Наш світ»

Громадська організація «Гей-альянс»

Миколаївська асоціація ґеїв, лесбійок і бісексуалів «Ліга»

м. Київ, 8 грудня 2006 р.