|
Вивчення накопичених в Україні останніми роками матеріалів про ґрупу чоловіків, що мають сексуальні стосунки з чоловіками (ЧСЧ), може дати відомості про механізми формування та ієрархію маскулінних ідентичностей, а також про динаміку їх змін.
Cоціальна ідентичність як філософська, соціолоґічна, психолоґічна чи навіть політична катеґорія з'являється тільки в XX ст. і особливо ґрунтовну розробку дістає в працях символічних інтеракціоністів [1]. Вона трактується, зокрема, як сконструйований психолоґічний стан, що виводиться із самовизначення особи. Навіть якщо люди об'єктивно належать до певної соціальної ґрупи, то тільки тоді можна казати про соціальну ідентичність, коли особа відчуває щось на кшталт психічного зв'язку з іншими членами тої ґрупи. Ідентичність у цій моделі включає не тільки прийняття своєї спільності з ґрупою, але й усвідомлення відмінностей від інших ґруп. Наслідки соціального ідентифікування включають міжґрупові пересуди, мову як символічний маркер колективного членства, колективні соціальні дії тощо [2]. Повністю коректним є застосування поняття «ідентичність» до соціальних явищ зрілого модерну і постмодерну, тоді як опис раніших станів — первісного і традиційого укладів, рівно ж суспільства з незавершеною модернізацією — в термінах соціальної ідентичності загрожує викривленнями історичної перспективи, небезпекою приписати феноменолоґічний статус не значущим подіям.
Маскулінні ідентичності в середовищі ЧСЧ є не тільки об'єктом теоретичних спекуляцій. Вивчення їх важливе у прикладному аспекті — як орієнтир для ефективної адаптації пропонованого світового досвіду боротьби з епідемією ВІЛ.
У 2004 році Благодійний фонд «Фонд профілактики хімічних залежностей і СНІДу» спільно з партнерами в Донецькій області виконав за підтримки Проґрами Міністерства Великобританії з міжнародного розвитку в Україні дослідницький проект, спрямований на ЧСЧ [3, 4]. У звіт, однак, увійшли не всі результати — тільки стисло викладена якісна частина. Тут ми пропонуємо дальшу розробку напрацьованого матеріалу.
Основним нашим джерелом є «Дневник наблюдений Юрия Миготина» (далі — «Щоденник»), записи якого охоплюють двомісячний період (листопад-грудень 2004-го) щоденних кількагодинних польових спостережень у місцях безпоседніх соціальних і сексуальних контактів ЧСЧ — т.з. плешках — Донецька, Макіївки і Горлівки. Цей документ, на жаль, ще не опубликовано. Примітним є співпадіння атмосфери та подій «Щоденника» із нарисами Аляскіна-старшого «История одной маленькой войны» [5], які художньо переробляють записи очевидця життя новосибірської плешки кінця 1970-х. Низка разюче подібних моментів проходить перед нами в публіцистиці [6 — 10]. Також глибоке вивчення мови, побуту, цінностей та іншіх ознак соціального простору польської плешки (пікету) було зроблене польськім письменником М. Вітковським [11].
Всього в «Щоденнику» згадано 176 чоловік віком від 16 до 70 років (табл. 1). Більше половини з них (55 %) охарактеризовано за місцем постійного проживання (табл.2), 30 % персонажей неодружені, а 9 % перебувають у шлюбі (сімейний стан 61 % невідомий). Більшість згаданих людей (90 %) автор «Щоденника» зустрів на плешках Донецької аґломерації, решта 10 % — в Горлівці.
Досить поширеним є стереотипне уявлення про те, що на плешці бувають здебільшого старі чоловіки — «бабушки». Табл. 1 свідчить про те, що більшість спостережених там — навпаки — у віці до 30 років, хоча, як буде показано нижче, серед завсідників плешки більшу частину дійсно становлять чоловіки віком від 40 років.
Плешка як центр ідентичностей
Попри інтенсивні процеси індустріалізації, пережиті Радянським Союзом на початку XX ст., країна не завершила формування зрілого модерну [12]. А.М. Олійник показав [13], що пострадянське суспільство є «малим», де всі взаємини членів цього суспільства одне з одним та із зовнішньою владою є персоніфікованими; де досі зберігається коло «своїх», які виокремлюються через ритуал; де звичайним є дуальне трактування однакових вчинків «своїх» та «чужих»; де характер леґальной влади є нав'язаним. Подібних висновків дійшла й Г.В. Градосельська в дослідженні російських бізнес-мереж [14]. Таким чином, правомірність застосування терміну «соціальна ідентичність» в аналізі ЧСЧ на теренах колишнього Радянського Союзу вимагає окремого доказу.
Плешка виникає як явище тільки в міському житті новітньої доби, коли злам традиційного аграрного укладу завершувався, індустріалізація натомість набирала обертів — розвивалося модернове суспільство. Саме тоді у містах Европи, Північної Америки та Радянської Росії стиль життя індивіда вже не визначався жорстким контролем общини, думкою близьких і сусідів. Суспільство дедалі більше атомізувалося, з'являвся персональний простір і можливість на певний час вийти з-під упливу традиційних цінностей і норм. Зростала аномія, водночас ширшали і примножувалися девіації — суїцид [15], сучасна проституція, хімічні залежності. За цих обставин плешка стає закономірним соціальним інститутом як місце, де чоловіки, не витрачаючи сил і часу на ритуали залицяння, будучи вільними від матримоніальних обов'язків і відчування стиґми, можуть реалізовувати свої гомоеротичні потяги.
З плином часу плешка структурувалася: відбувалося виокремлення нечисельної спільноти постійних її відвідувачів — «подруг» чи «плешечників», формувався репертуар їхніх ролей, вертикаль влади, оппозиція, кристалізувалися арґо [22], одобрювані манери і звичаї. Розквіт плешки припадає на 70 рр. XX ст. — на момент, коли індустріалізація в СРСР завершилася і настав час стабільності, коли навіть взаємини з владою (її повноважним уособленням була міліція) стали передбачувані [5].
В порівнянні із радянськими часами плешка занепала. Звучать навіть голоси тих, хто шкодує за тим, що часи карного переслідування мужолозтва минули.
«… Период развитого социализма старожилы-«бабушки» местного гей-бомонда вспоминают со слезами на глазах. Не являясь их современниками, мы прониклись духом их буйной молодости из впечатляющих мемуаров многочисленных очевидцев о кишащих плешках и их неизмеримо большом для такого маленького провинциального городка количестве, о ресторанах и о «нашем» обслуживающем персонале, проявляющем активную (и пассивную тоже) сексуальную деятельность после 23 часов, о беспроблемном «съёме» в городских банях и, в конце-концов, о терпимом отношении окружающих (по причине их собственного неведения) к лицам нетрадиционной ориентации… Более элитные и смелые для частных вечеринок снимали номера в недорогих гостиницах, зазывая туда именитых гастролёров из Белокаменной. Рассказы о таких вечерах забав и плотских утех передавались из уст в уста, а некоторые заканчивались непредвиденными визитами сотрудников КГБ в самые пикантные моменты. Несмотря на эти неприятности, экономическая стабильность цен на водку, шипучку и колбасу способствовала безмятежному и весёлому времяпровождению местных «сестриц» на многочисленных лавочках в парке им. Калинина. Время прошло. К старым лицам прибавились новые — молодые, то есть мы… Время шло, менялись времена года. Молодые становились взрослее и опытнее. И тогда встал вопрос: «Неужели нас так мало?» Поиски новых знакомств по настенным объявлениям в сортирах себя исчерпали. И тут очень кстати появляется рубрика «Голубой огонёк» в тернопольской газете «Пан+Пані». Это был первый опыт знакомств по переписке. Появились новые знакомые в соседних областях, но все эти связи носили личный характер. Хотя всё же выделилось полноценное зерно — возможность съездить на первую гей-дискотеку «Два кольори» в Киев (апрель-май 1993)… В стране изменилось всё. Зловредную статью в УК отменили. Казалось бы, время радоваться, да только вот всё стало гнить и рушиться прямо на глазах. Эпоха новых экономических отношений поуменьшила частые в прошлом посещения плешки. Да и количество «точек» на порядок сократилось, не говоря уже о том, что все они стали платными. Все, кто были объединены одним целым, растворились в массе, поглощенные своими заботами. Плешка стала отмирать. Но люди остались теми же. ... Только вот молодёжь почему-то прячется или просто не знает, куда и к кому обратиться, и «в свет» не выходит» [8].
Cтруктура плешки інваріантна для всього простору колишнього Радянського Союзу — це наче театральний кін італійської комедії дель'арте, де в однакових декораціях виступають, імпровізуючи шаблонні партії, традиційні персонажі. Така картина вимальовується як в історичній перспективі за спогадами старшого покоління [16 — 19], так і в постмодернововій атмосфері проевропейського Києва чи Москви [20].
«Криворожские «голубые» тусовки — это не диско-бары и не тематические клубы. Это совершенно противоположные места. Старая, неухоженная часть парка им. Б. Хмельницкого. В ста метрах от бетонного забора, ограждающего линию скоростного трамвая, размещено старое полуразваленное здание бывшего летнего театра… Место для встреч наши герои облюбовали в полуразваленном здании более 20 лет назад. Если войти внутрь, то можно на стенах увидеть огромное количество различных надписей и рисунков. Их тематика очень схожа: люди назначают друг другу встречи, пишут день и месяц своего визита. Пишут свои пожелания и сексуальные фантазии… Здесь влюбляются и разлучаются, уходят куда-то далеко в свой мир. Люди, гуляющие вокруг развалин, по безлюдным аллеям парка, и есть те, о которых идёт речь» [7].
Плешка є проміжним етапом розвитку на шляху від традиційної общини (де всі всіх знають з обличчя) до модернової спільноти (де люди особисто не знають одне одного, але можуть об'єднуватися, пр. для відстоювання громадянських прав). Плешка нині відбиває частину структури того суспільства, де вона досягла розквіту і завершеності.
Звісно, в столиці й у провінції роль, яку відіграє плешка в житті місцевих ЧСЧ, відрізняється. Що більш місто є віддаленим від постмодернової атмосфери меґаполісів, то більш значущою є роль плешки як основного місця комунікації чоловіків, причетних до любовно-еротичних стосунків з чоловіками. Але попри всі відмінності між містами, плешка донині зберігає значення реперної точки, відносно якої вибудовуються гомосексуальні ідентичності пострадянського суспільства.
1. Позитивні ідентичності або «дівки»
Не варто зупинятися на першому із серії ознак соціальної ідентичності — на арґотичних самонайменуваннях — вони (всі ті «сестра», «наші», «хабал», «плешечник» і т.п.) описані [21, 22], а саме гомосексуальне арґо радянських часів удостоїлось навіть окремого словника [23].
Розгляньмо докладніше наступну ознаку ідентичності — колективні соціальні дії, які — за М. Вебером — суть усвідомлювані дії людини, пов'язані з діями іншого чи інших, зорієнтовані на поведінку інших, які впливають на інших та зазнають впливу поведінки інших. Колективні соціальні дії включають в собі не лише боротьбу з незадовільним «зараз» (тб. орієнтацію на майбутнє), але й повсякденні, почасти ритуалізовані моделі — звичаї (тб. оріентацію на минуле) [24].
Всі ті, хто пише про плешку, згадують передовсім таке специфічне явище як «хабал». Найкраще, на наш погляд, його описав Юрко Зікратий.
«...это специфическая манера разговора, предполагающая обращение к собеседникам в женском роде (в т.ч. «дев-А-чки», «сёстры», «п-А-други», «проститутки»), черный юмор, остроты, сарказм… Хабал структурируется через метафору (объект насмешки описывается через сравнение с чем-то гротескным и обидным), а исполняется как сценическая постановка, предполагающая маньеризм, изменение голоса, заученную фразеологию известных травести-артистов (прежде всего, Верки Сердючки), высказывание о себе в женском роде и, очень часто, элементы суржика... Категория «хабалки» обязательно включает манеру поведения, ассоциируемую скорее с женщинами, чем с мужчинами. Но, в отличие от британского swish (nelly) — подчеркнуто женственного поведения, в случае хабальства мы имеем поведение, определяемое скорее как «бабское», т.е намного более развязное и даже агрессивное…» [3].
Крім хабалу до ритуалів належать і описане «ходіння на плешці по колу», «стояння в туалеті» та «демонстративна мастурбація в туалеті». Ритуалом стає навіть саме відвідування плешки — «бирочку перевернуть» [5]. Всі вони мають на меті відсіяти з усіх чоловіків, які опиняються поруч, тих, якім «це цікаво», тб. «своїх». Разом з тим, хабал інколи втрачає в повсякденній комунікації давно знайомих своє раціональне значення, стаючи обов'язковим атрибутом «лютої дівки». Далеко не всі ті, хто буває на плешці, хабалять.
Важливішим неписаним правилом поведінки є збереження певної анонімності.
«При встрече и общении эти люди очень редко называют себя по имени. Клички даются «голубыми» друг другу независимо от их желания: Квазимода, Лошадиная голова, Прапорщица, Психиатричка, Сюзанна, Жу-жу…» [7].
Наявність клички свідчить про те, що її носій не просто буває на плешці, але становить частину її спільноти і, отже, є носієм позитивної ідентичності. «Щоденник» дозволяє оцінити розмір цієї спільноти: зі 176 згаданих у ньому 28 % названі на ім'я чи прізвище, 23 % — за кличкою (іноді вказано і ім'я, і кличка). При цьому наявність клички корелює з реґулярною появою персонажа на плешці: так, половину з тих, хто має в «Щоденнику» кличку, спостережено на плешці більше від трьох раз протягом двох місяців, тоді як серед тих, у кого нема клички, таких лише 5 %.
В табл. 3 зіставлено розподіли за віковими ґрупами умовно виокремлюваної за двома критеріями серед персонажей «Щоденника» ґрупи завсідників плешки.
Хоч відносні цифри і різняться (малий об'єм вибірки зумовлює велику похибку), але тенденція одна: вік завсідників плешки — переважно старший (40 років і більше). Слід відзначити, що подібна тенденція існувала і за радянських часів: так, в [5] згадується «несметный сонм старых педерастов, заполнявший все манежные щели».
Не можна не відзначити велику роль алкоголя в житті плешки, яка одначе не є чимсь особливим, адже не відрізняється від повсякденного чоловічого ритуалу всього пострадянського суспільства — пити з будь-якої нагоди.
«29.11.2004, парк «Пионерский», 12.30. Присутствуют О. (27 лет), Т. (29 лет) болтают об «обнищании» плешки на мужиков, организовывают пьянку, купили коньяк, начали пить, в это время появился С. (25 лет) с Ханжёнково-Северная с шампанским, в процессе пьянки у Т. и О. разгораются глазки на С., нарисовывается Лера с Донецка и начинает тоже снимать С., но он упирается, потому что после операции. Все-таки через полчаса С. уходит с Т. ... Начинаются пьяные разговоры кто кого, когда и с кем, песни и пляски. О. начинает тащить всех в пивнушку. Я смываюсь» [Миготин].
«... Анфиса как-то справедливо заметила, что наши пожилые девки чересчур любят выпить. Выпить все любят, объясняла она, но зачем для этого нужно собираться именно на плешке? Плешка предназначена не для этого ... , а наши ходят туда болтать о пустяках, пить и ссориться, гневя богов и нарушая естественную гармонию природы. «И потом у них уже не остаётся никаких интересов к сексу и ничего у них в головах нет, кроме — выпить. Ничего» — осудила порочную практику нашего пожилого плешкинского алкоголизма рассудительная Анфиса. Впрочем, это не значит что сама Анфиса выпить отказывалась, но, выпивая, Анфиса не забывала о Главном» [5].
Усвідомлення відмінностей своєї ґрупи від інших як наступна ознака ґрупової ідентичності почасти видне з раніших цитат. Приналежність до світу плешки чи його неприйняття може корелювати із соціальним статусом індивіда — що він вищий, то менша ймовірність зустріти таку людину на плешці.
«Малий екскурс по Київських пікетах (плєшки) змусив трохи по-іншому сприймати тамтешню публіку. З’ясувалось, що після опівночі паркові алеї відвідують досить пристойні люди. Оскільки міський транспорт припиняє свою ходу, це унеможливлює бродіння алеями парку повій низького ґатунку (підкреслено нами — М.К., Є.Л.). Саме цей факт приваблює шляхетних достойників нестандартної сексуальної орієнтації. Таким чином, вже не одне злягання переросло в сталі стосунки мужчин, рівних за своїм достоїнством. В цей час трапляються гетеросексуали, бажаючі отримати новий сексуальний досвід» [10].
Отже, оппозиція «дівки» — «пристойні люди» добре усвідомлюється. Однак чи можна других уважати за чітку соціальну ґрупу?
2. Неґативні ідентичності або «пристойні люди»
Неґативну ідентичність маємо, коли людина описує себе, заперечуючи зв'язок із якоюсь соціальною ґрупою. Коли складно сказати «хто ми є», то універсальний механізм бінарної катеґоризації світу дає означення від протилежного — «ким ми не є».
«21.11.2004, Мариуполь. С., 35 лет, бисексуал. Стыдливый, скромный, одинокий парень астенического телосложения. Живёт в Мариуполе. Пишет стихи, посвящённые отношениям лирического героя и его любимого, поискам своего «Я» в этом мире. Я спросил, что он знает о местных плешках. Ответ: «приличные люди по паркам не шастают, дома сидят».
У великих містах, особливо в меґаполісах, плешка поступово витісняється «більш цивілізованими» способами знайомств і спілкування — спочатку оголошеннями в пресі, дискотеками, інтернетом і, якщо місто заавансоване, — недержавними і некомерційними орґанізаціями. Однак всі ці res novae не можуть заступити плешку повністю — відбувається лише перерозподіл сфер впливу. За радянських часів плешка домінувала, але була і протиставлена їй сфера:
«У всіх 4 містах існують т.з. «групи друзів», які збираються на квартирі однієї відомої їм людини, яка живе сама. Там вони спілкуються і влаштовують вечірки… У своєму колі вони почуваються вільно і можуть самовиражатися… Єдине місце, яке вони вважають за безпечне — це приватна квартира, де вони збираються. Плешка не є альтенативою для цих людей. У той же час всередені «груп друзів» питань моралі також не дуже притримуються. Особливо на вечірках, коли вживається багато алкоголю, іноді люди втрачають контроль і вечірка закінчується оргією. У «колі друзів» презервативи не використовуються і широко розповсюджений анальний секс… Всередині «груп друзів» існує заборона на відвідування плешки, що означає, якщо людина і ходить туди, то робить це таємно» [25].
Головними ознаками «ґрупи друзів» є поліґамні стосунки всередині ґрупи та її закритість. Але такої ознаки, як заборона відвідувати плешку, нині нема — ті, хто складає «ґрупу друзів», на плешках знаходять собі нові знайомства.
«22.11.2004, Горловка, Парк Горького … В туалете (возле стадиона) сидит мужчина лет 45, опрятно одет, подглядывает в «телевизор». Через час появились еще два человека 38 и 28 лет. Р-ан (28 лет) был мне знаком и ранее. После знакомства со вторым мужчиной, он пригласил меня и Р-ана в гости к себе. Я согласился. По дороге на его квартиру в центре города, нам встретился еще один человек. Он присоединился к нам. По дороге мы зашли в магазин, купили 2 бутылки водки и закуску. Приехали в трехкомнатную квартиру, в спальнях только кровати, в зале один телевизор и шифоньер. На кухне стоят стол и стулья. На столе водка и закуска. Когда приехали, третий (лет 30), который присоединился к нам по дороге, пригласил по телефону еще одного парня ... Это оказался студент коммерческого вуза из Донецка. Ему лет 19, склонен к полноте, одет «без претензий» (куртка, джинсы). Все, кроме меня, выпили затем 3 бутылки водки (бегали ещё покупать). После этого они стали, сидя за столом, лезть друг другу в штаны... » [«Щоденник»].
Правдоподібно, нині «ґрупи друзів» виконують не захисну функцію, а є продовженням плешки.
Коли на пострадянському просторі з'явилася «ґейовська ідея», неґативні ідентичності дістали, начебто, ім'я і взірець для наслідування:
«Настоящий гей никогда не будет ошиваться по туалетам, зациклившись на желании попользовать чей-то член. Настоящий гей не будет продавать свою любовь за деньги. Настоящий гей никогда не осквернит Любовь и уж тем более не станет спекулировать на чьём-то одиночестве…» [9].
Міхал Вітковський [11] показує життя емансипованих «ґеїв» — провідників европейськості в Польщі. Але з біллю та приязню згадує і «неемансипованих» чоловіків. Тих, яким вже за сорок, які не пустили Третю Республіку Валенси й Кваснєвського до своєї оселі. Вони, болісно переживаючи цей розрив, воліють залишатися в соціалістичному минулому — «феями» та «співачками сцени».
Лібералізація суспільства вплинула на плешку — вона пішла з «голубого» мейнстриму, «ґрупи друзів» майже щезли, почасти злившися з плешкою, частина людей пішла знайомитись на дискотеки (станом на кінець 1999-го таких було 5,5 % з опитаних Центром «Наш світ» [16]), частина зґрупувалась довкола ЧСЧ-орієнтованих громадських організацій (2007 р. в опитуванні 1764 ЧСЧ лише 12 % зверталися у відповідні орґанізації протягом місяця перед опитуванням [26]), хтось воліє бути весь час в інтернеті, але переважна більшість наче щезла («дома сидят»).
Таким чином, ґрупа виявляється розпорошеною і не здатною до колективних дій. «Сидіння в інтернеті» має здебільшого ізольовано-індивідуальний характер, за винятков хіба що блоґів і чату. Спільнота, сформована в «ґейовському сеґменті» інтернету, не є повноцінною — зв'язків багато, та всі вони вельми слабкі, слабші від описаних в соціології класичних «слабких зв'язків» [27]. Спроби орґанізувати в Україні менш віртуальні колективні дії «ґеїв» досі закінчувалися поразкою (яскравий приклад — доля горезвісного передвиборчого блоку «Райдуга» в 2002-му).
Отже, «ґейовська» ідентичність на пострадянському просторі тільки формується. Проте вже зараз очевидні її відмінності від однойменної північноамериканської ідентичності. По перше, вона не пов'язана з компактним проживанням її носіїв. По друге, вона не є гордістю за «себе-такого» і тому не є стимулом до боротьби за «рівноправ'я ґеїв» і участі в «ґей-русі». По третє, ярлик «ґей» повністю загубив на наших теренах свій соціально-політичний зміст, ставши синонімом «гомосексуала».
Неґативні ідентичності — вельми дифузна і мозаїчна ґрупа. Так, крім успадкованих від минулого «пристойних людей» і нинішніх пострадянських «ґеїв», є і новіший варіант — «беґери» [28].
«Движение, пропагандирующее не только однополые отношения между партнёрами, а нечто большее — братские, доверительные отношения» в противовес поверхностным «геевским» связям»... «Каждый уважающий себя бэггер ищет вторую половинку — панибрата, для которого верность и моногамность в отношениях стоят на первом месте» [http://www.baggy-boy.com].
Наш виклад був би неповним, якби ми оминули той факт, що далеко не всі ЧСЧ хочуть вписуватися в бінарну оппозицію «дівок» і «пристойних людей».
3. Феномен «неідентифікованих»
Розглядаючи роль ґрафіті на гомосексуальній сцені Донецька, Маріуполя і Макіївки [4], ми показали, що важливою рисою плешечного життя є його зверненість до всіх чоловіків. Відвідувачі плешки легко можуть зберегти свою анонімність. На це спрямовано майже все — клички, написи-пропозиції і, останнім часом, номери мобільників на стінах, «телевізори», що дозволяють або просто подивитися на «чуже добро», або зайнятися сексом не з людиною, а тільки з ґеніталіями. Всьому цьому сприяє і атмосфера занедбаності, темнота (була навіть традиція розбивати лампочку в «тематичних» туалетах [17]). Покрови таємничості уможливлюють легку гомосексуальну реалізацію чоловічої сексуальності без небажаного маркування чоловіка. Йдеться про «натуралів на плешці», які зустрічаються не аж так рідко.
«Лишь один парень позволил изредка с ним встречаться (не могу понять: из интереса или из благодарности?). Его тело – совершенно, лицо – мужественно. Его секс стремителен и жестковат, без ласки и нежности. Он и был единственным моим мужчиной, несмотря на то, что предпочитал женщин…» [29].
Цікавими є дані про сімейний стан тих, хто буває на плешці, але не належить до її завсідників. Більш ніж три чверті (77 %) всіх одружених, що їх згадує «Щоденник», не мають клички, тоді як серед неодружених 63 % мають. Отже, можна припускати, що приналежність чоловіка до ґрупи неідентифікованих ЧСЧ статистично зв'язана з наявністю шлюбних обов'язків.
«16.11.2004, Макеевка, Квартира на м-не «Мирный». Встреча с парнем с «Черёмушек» на «Зелёном». Он позвонил мне по мобильному, номер которого увидел в туалете на внутренней стене ЖД Макеевки. Ему 33 года. Высокий, симпатичный, хорошо одет, но безработный на данный момент. Пошли домой. Поговорили о политике, жизни, семье. Он женат, есть ребёнок 6ти лет, девочка. Пили кофе и коньяк. Я предложил ему заняться сексом. Выяснилось, что он ещё ни разу не был с мужчиной. Дошло до секса. Он делал всё, что предлагали, но чувствовалось некоторая неопытность, хотя он был тщательно выбрит и надушен (лицо, мошонка, пах и анус). … По его словам после секса, первый раз очень понравился. Мы разошлись в 15.30, т.к. он вспомнил, что ему ещё нужно забрать дочку из садика» [Миготин].
Така «гомосексуально-неідентифікована натуральність» на плешці може бути як перехідним станом, коли чоловік наважується «спробувати», так і стилем життя.
«06.12.2004, Макеевка, Парк «Пионерский» ... Появился онанист, мужчина лет 45, прилично одет, хозяин цветочного ларька, когда трезвый бегает по кустам, дрочит на баб, но когда пьяный — пристаёт ко всем голубым, чтобы его трахнули» [Миготин].
Як у випадку «пристойних людей», які з приходом «ґейовської ідеї» дістали можливість ідентифікувати себе не тільки від протилежного («не плешечник» = «ґей»), так і в «натуралів» і «жонатиків» із поширенням сексолоґічних штампів з'явився новий варіант ідентичності — «бі». Нові імена накладаються на старі ідентичності, даючи в результаті дуже своєрідну мозаїку, яка в перспективі може трансформуватися в нову дихотомію за ознакою готовності або неготовності суб'єкта гомосексуальних інтеракцій до переживання і артикуляції «високих стосунків». Якщо ситуація перехідного стану легко пояснюється в рамках психоаналітичних спекуляцій, то для пояснення того, чому чоловіки, вважаючи себе за «просто нормальных мужиков», іноді ходять на плешку, щоби мовчки потрахатись, доводиться приймати, що «їхня сексуальна ідентичність конструюється, радше, як серія праґматичних компромісів, умови якої міняються від людини до людини, з плином часу і залежать від обставин» [30].
Феномен «неідентифікованих» або латентна ідентичність (яка є, за А. Ґоулднером, тими ознаками членів соціальної ґрупи, що вважаються за несуттєві для даної ґрупи, але є водночас такими, що впливають на взаємини між членами ґрупи) пояснюється в ґендерних концепціях влади.
У найзагальнішому випадку людина, що мешкає на теренах европейскої цивілізації, бачить себе або чоловіком, або жінкою. Ґендерна дихотомія не є нейтральною, вона зумовлює існування в суспільній думці сексуального вектора («чим більш ти мужчина, тим більш достоїн влади») — в чистому вигляді це діє якраз в тюрмі. Тому коли всередині «більшої» ґрупи з'являється ґрупа «менша», то остання звичайно кваліфікується як «менш маскулінна» і тому менш гідна бути при владі і мати привілеї. Якщо нема візуального способу віднесення чоловіка до «меншої» ґрупи, то більша частина таких чоловіків уникатиме ідентифікування з нею (т.з. геґемонна маскулінність). Цей механізм є досить універсальним, прикладом чому служить асиміляція етнічних меншин. І якщо повному щезанню менших етнічних ідентичностей на тлі «титульної нації» заважають процеси сімейної соціалізації, то у випадку ЧСЧ асимілятивний механізм діє практично в чистому вигляді, коли тих, хто визнає зв'язок із «сексуальними меншинами», набагато менше, ніж фіксована при соціолоґічних опитуваннях частка ЧСЧ серед усіх чоловіків.
Насправді, якщо звернутися до оціночних кількостей ЧСЧ України (консервативный вариант) [31] — від 0,9 до 1,8 % чоловіків віком 15-49 років, то для Донецької аґломерації кількість ЧСЧ становитиме від 5 970 до 11 940. Але «Щоденник» фіксує лише 176 чоловік, до яких із певними застереженнями можна додати кількості зареєстрованих профайлів на сайтах інтернет-знайомств (03.11.2006 на запит «я — парень, ищу парня или пару М+М, Донецк и Макеевка, любого возраста, с фотографией или без» пошукова база знайомств mamba, до якої належать http://facelink.ru, http://love.gay.ru та ін., видала 990 контактів). Сума складає інтервал від 1/6 до 1/12 оціненої кількості. Це означає, що величезна кількість ЧСЧ є невидимою саме як ЧСЧ, отже соціально недоступною для, приміром, профілактичних програм ЧСЧ-орієнтованих ВІЛ-сервісних організацій.
Матеріали «Щоденника» дозволяють зробити лише приблизні, переважно якісні висновки про цю приховану ґрупу.
Висновки
Таким чином, на матеріалі «Дневника наблюдений Юрия Миготина» та тематично споріднених джерел показано, що:
1) на теренах колишнього Радянського Союзу плешка є одною зі значних реперних точок, відносно якої формується соціальна реальність чоловіків, які мають сексуальні стосунки з чоловіками;
2) із розпадом СРСР і внесенням у суспільну думку образів західних соціосексуальних ідентичностей система старих плешечно-центрованих ідентичностей — позитивні («плешечники»), неґативні («пристойні люди») і гомосексуально-неідентифіковані ЧСЧ («натурали») — зазнала значних змін і нині функціонує як мозаїчний конґломерат;
3) за ознакою безпосередньої участі у знайомствах через плешку носії плешечно-центрованих ідентичностей можуть бути об'єднані в дві ґрупи: «плешечники» і «натурали» належать світові плешки, тоді як «пристойні люди» дистанціюються від нього;
4) основні соціодемоґрафічні властивості ґрупи завсідників сучасної плешки не змінилися з радянських часів;
5) ґрупа гомосексуально-неідентифікованих ЧСЧ є малодоступною для безпосередніх контактів через ЧСЧ-орієнтовані проґрами і потребує дальшого вивчення.
Література
1.Stryker S., Burke P.J. The Past, Present, and Future of an Identity Theory // Soc. Psych. Quarterly. — 2000. — Vol.63, №4. — Р.284-297; Leary M.R., MacDonald G., Tangney J.P. Handbook of Self and Identity. — Guilford Press, 2003. — 703 p.
2.Malanchuk O. Social Identification versus Regionalism in Contemporary Ukraine // Nationalities Papers. — 2005. — Vol.33, №3. — P.345-368.
3.Мужчины, имеющие секс с мужчинами. Оценка ситуации в Киеве и Донецкой области / БФ «Фонд профилактики химических зависимостей и СПИДа». — К.: ООО «Конус–Ю», 2005. — 136 с.; Зікратий Ю., Микитюк М., Банас О. Чоловіки, які мають секс із чоловіками: цінності та моделі поведінки // Соціальна політика і соціальна робота. — 2005. — №2(30). — C.53-62.
4.Касянчук М., Лещинський Є. Графіті як елемент субкультури великого міста / в кн.: Особистість і мегаполіс: Антропологічний аспект: Збірник матеріалів регіональної науково-практичної конференції, 26.11.2008. — Донецьк: ДІСО, 2008. — С.131-137. www.kasianczuk.hotmail.ru/varia/graffiti.htm
5.Аляскин-ст. А. История одной маленькой войны. www.gay.ru/leshk/proza/alyask_s/nck11.htm
6.Северский И. Знакомьтесь — геи Запорожья // Наш мир. — 1998. — №4. — С.17-18; Романюк И. Обратная сторона Луны // Один з нас. — 1998. — №3. — С.8-10.
7.Правдивый А. Криворожские «голубые». Наброски краткого очерка о наших сексменьшинствах // Криворожская частная репортёрская газета «95 КВАРТАЛ», №13(330), 21.03.2001. — С.4.
8.Бельж Ф., Дита К. Тиха ль буковинская ночь? // Один з нас. — 2001. — №5-6. — С.24-25.
9.Серёгин Н. Мои голубые университеты // Один з нас. — 2003. — №2(31). — С.12-14.
10.Порядні люди / за повідомленнями миколаївської діаспори // Інф. листок «Kyiv Gay Telegraph». — №3, 25.06.1999. — С.2.
11.Вітковський М. Хтивня / Пер. з польської А. Бондаря. — К.: Нора-друк, 2006. — 268 с.
12.Городская сельская Россия // Демоскоп Weekly (Электронная версия бюллетеня «Население и общество»). — 2004. — №141-142. http://demoscope.ru/weekly/2004/0141/tema01.php
13.Олейник А.Н. Тюремная субкультура в России: от повседневной жизни до государственной власти. — М.: ИНФРА-М, 2001. — XIV, 418 с.
14.Градосельская Г.В. Сетевой анализ в оценке организационной эффективности российских предприятий. — М. (моноґрафія друкується. Автори дякують к. соціол. н. Г.В. Градосельській за можливість познайомитись із цією працею).
15.Дюркгейм Э. Самоубийство. Социологический этюд / Пер. с фр. с сокр.; Под ред. В.А. Базарова.— М.: Мысль, 1994. — 399, [1] с.
16.Блакитна книга. Стан геїв та лесбійок у сучасній Україні (Звіт). — Центр «Наш Світ». — К.: Нора-принт, 2000. — 116 с.; Маймулахин А. Гей-движение на Украине (Обзор) // Наш мир. — 1998. — №5. — С.14-19.
17.Ребров И. Донецкие геи // Наш мир. — 1998. — №6. — С.6-7 (перепечатка из газеты «Донбасс-неделя», 06.06.1998).
18.Лещинский Е. Ничего не понимаю или грустные заметки на манжетах // Наш мир. — 1999. — №9. — С.9-10.
19.Волынский Ю. Голубые ели не только в Кремле // Один з нас. — 1998. — №2(9). — С.6-8.
20.Вуд А. Голубая златоглавая Москва // Один з нас. — 1997. — №5. — С.14-16.
21.Кромбах Т. Жаргон гомосексуалистов // Русистика. — 1994. — №1-2. — С.124-132. http://www.philology.ru/linguistics2/krombach-94.htm
22.Пашков М. Почему российских геев называют «голубыми»? http://www.gayru.org/t660.html
23.У микрофона В. Козловский / в кн. Лектору о современном мире. — М.: «Знание», 1988. — С.155-157; Козловский В. Арго русской гомосексуальной субкультуры. Материалы к изучению. — New York, 1986. — 228 c.
24.Новикова С.С. Социология: история, основы, институционализация в России. — М.: Московский психолого-социальный институт, 2000. — 464 с.; Социальное действие / Ю.А. Харин, Г.С. Фильчиков, Н.В. Рябонь и др.; Под ред. Ю.А. Харина. — Минск: Наука и техника, 1980. — 254, [1] с.
25.Assessment of high-risk sexual behavior in Donetsk, Dnepropetrovsk, Lviv and Kherson, Ukraine. First draft report / R. Oostvogels // IPPF, 1999 (не опубліковано, автори дякують співробітникам Британської Ради в Україні за надану можливість познайомитись із цією працею).
26.Моніторинг поведінки чоловіків, які мають секс з чоловіками. Аналітичний звіт / О. М. Балакірєва, Т. В. Бондар, М. Г. Касянчук та ін. — К.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2008. — 64 с.
27.Иванов Д.В. Виртуализация общества. — СПб.: «Петербургское востоковедение», 2000. — 96 с.; Granowetter M. The Strenth of Weak Ties: a Network Theory Revisited / in: Sociological Theory. Vol.1. — 1983. — P.201-233.
28.Любич Л. Одно-полый мрак // Московский комсомолец, 21.01.2006. http://www.mk.ru/blogs/idmk/2006/01/21/mk-daily/68385
29.Евгений. Андрогин в изгнании (письмо в редакцию) // Один з нас. — 2004. — №1. — С.50.
30.Connell R.W., Davis M.D., Dowsett G.W. A Bastard of a Life: Homosexual Desire and Practice among Men in Working-class Milieux // J. Sociol. — 1993. — Vol.29, №1. — P.112-135.
31.Оцінка чисельності груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ в Україні / Балакірєва О.М. (гол.ред.), Гусак Л.М., Довбах Г.В. та ін. — Київ: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2006. — 28 с.
-------
Завантажити цей текст в форматі PDF >>
|
Председатель ИОЦ "Женская Сеть"
| 
